«Противник переважав радянські війська: за особовим складом – у 1,8 рази, у середніх і важких танках – у 1,5 рази, у бойових літаках нових типів – у 3,2 рази, у гарматах і мінометах – у 1,25 рази. На напрямках головних ударів ворог створив ще більш значну перевагу в силах і засобах…»
«Велика Радянська Енциклопедія», том 5
Суть міфу
Командування Вермахту забезпечило собі значну кількісну перевагу над радянськими військами на напрямах головних ударів, що стало причиною поразки Червоної армії у 1941 році.
Факти стисло
Загальне співвідношення сил на початку бойових дій проти СРСР не було на користь Німеччини.
У червні 1941 року Вермахт не мав явної кількісної переваги над Червоною армією, а за кількістю військової техніки основних видів навіть значно їй поступався. Проте підготовка особового складу та рівень експлуатації техніки у Вермахті були вищими, ніж у Червоній армії.
Факти докладніше
Радянський Союз на кінець 1930-х років — найбільш мілітаризована держава світу. До червня 1941 року чисельність Червоної армії ще значно збільшили. Адже з 1 вересня 1939 року в СРСР ввели загальний військовий обов’язок. Кількість особового складу збільшилася майже втричі: з 1 мільйона 943 тисяч у вересні 1939 року до 5 мільйонів 710 тисяч у червні 1941 року.
Попри це, у 1941 році Вермахт усе ще випереджав Червону армію за цим показником – 8 мільйонів 300 тисяч проти 5 мільйонів 700 тисяч. На початок червня 1941 року Німеччина уже провела мобілізацію, а СРСР — ні. Загальна мобілізація розпочалася тільки з моменту нападу. Радянський потенціал збільшення особового складу був колосальний: лише з території України впродовж першого року війни мобілізовали майже 3 мільйони 200 тисяч осіб.
У червні 1941 року співвідношення сил сторін на радянсько-німецькому кордоні виглядало таким чином:
По деяких показниках СРСР у рази переважав супротивника. 59 787 радянських гармат і мінометів проти 42 601 гармат у противника означало співвідношення 1,4:1 на користь Червоної армії.
Відомі дослідникам данні стверджують радянську перевагу у бронетанковій техніці майже у чотири рази: 15 687 радянських танків (щоправда, враховуючи й ті, що потребували ремонту) проти 4 436 танків і штурмових гармат Вермахту.
Інші підрахунки (тільки справних танків) також підтверджують радянську перевагу: 12 379 радянським танкам протистояли 3 266 німецьких танків і танкеток та 402 танки їхніх союзників.
На середину 1941 року Вермахт не мав у підпорядкуванні жодного важкого танка. Червоній армії протистояли лише 439 нових середніх танків та близько 3500 легких. Радянське командування зосередило у прикордонних округах 636 важких танків КВ, 1225 середніх танків Т-34 та понад 10 тисяч легких.
Подвійна перевага була у радянської авіації: 10 743 радянських літаки проти 4 795 у Люфтваффе.
Таким чином , на 22 червня 1941 року Німеччина та її союзники мали певну перевагу в чисельності особового складу, проте суттєво поступалися СРСР у технічному оснащенні.
Таке співвідношення сил робило колосальну технічну перевагу Червоної армії найбільшою проблемою для німецького командування.
Особливо потужним було угрупування радянських військ на території України. Станом на 21 червня 1941 року співвідношення сил і засобів сторін, призначених для ведення збройної боротьби на теренах України, було таким:
У червні 1941 року Вермахт не мав явної кількісної переваги над Червоною армією. За чисельністю основних видів військової техніки Вермахт значно їй поступався. Проте підготовка особового складу та рівень експлуатації військової техніки у Вермахті були вищими, ніж у Червоній армії.
Явною перевагою Вермахту було те, що зосереджені для нападу на СРСР війська були розгорнуті й перебували в повній бойовій готовності. Червона армія ще тільки починала зосередження та розгортання військ на західному кордоні.
Німецькі війська мали досить високий бойовий дух і розраховували на ще одну блискавичну війну. Влітку 1941 року Вермахт був найсильнішою армією світу, що робило його дуже серйозним супротивником.
І якщо радянським конструкторам вдалося ще до війни створити техніку, яка відповідала тодішньому світовому рівню військово-технічних розробок або навіть перевищувала його, то Червона армія ще тільки мала навчитися вправно володіти цією технікою.
Тож теза про те, що поразки Червоної армії у 1941 році спричинила кількісна перевага ворога — не відповідає дійсності.
Василь Павлов
Про проект “Війна і міф: невідома Друга світова”
Чи дізналися ми всю правду про Другу світову війну за понад 70 років, що минули від її завершення? Багато що з того, що ми знаємо, — насправді міфи, табу та пропаганда, які тягнуться ще з радянських часів.
“Міфи про війну колишню стали зброєю у війні теперішній, – вважає історик Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. – Тому розвінчання цих міфів важливе, щоб зрозуміти, як було насправді, побачити справжнє обличчя однієї з найбільших трагедій у нашій історії”.
Український інститут національної пам’яті з цією метою реалізував просвітницький проект “Війна і міф: невідома Друга світова”. 15 істориків вибрали 50 міфологізованих сюжетів і розвінчують їх, спираючись на довготривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів.
“Війна і міф…” може “розмінувати” кілька десятків міфів про Другу світову війну, що існують у пострадянській колективній пам’яті та були побудовані на фальсифікаціях, маніпуляціях або замовчуванні фактів”, – каже один із авторів проекту історик Олександр Зінченко, радник голови Українського інституту національної пам’яті.
Партнерами проекту “Війна і міф: невідома Друга світова” стали Центр досліджень визвольного руху, Електронний архів визвольного руху, проект “LikБез. Історичний фронт” і Книжковий Клуб “Клуб сімейного дозвілля”.