У лавах Вермахту за роки війни служило близько 1 млн колишніх радянських громадян (РОА, мусульманські батальйони, козачі формування, поліція і т. п.). Осібно стоїть 180-тисячна українська повстанська армія С. А. Бандери (УПА), яка воювала не тільки з радянськими і польськими партизанами, але часто і з гітлерівцями. Для бандерівців, які боролися за «самостійну Україну», війна тривала і після 1945-го.
«Великая Отечественная война: 1941—1945: Энциклопедия для школьников»
Суть міфу
Степан Бандера безпосередньо керував усіма структурами визвольного руху протягом усього часу їхнього існування, включно з УПА під час і після війни.
Факти стисло
Степан Бандера був засновником і Провідником ОУН (революційної) в 1940 — 1941 роках і Закордонних частин ОУН у 1946 —1959 роках. Бандера не міг особисто командувати Українською повстанською армією, оскільки від липня 1941 року перебував у нацистському ув’язненні. УПА почала формуватися тільки у 1942 році. Від моменту арешту 5 липня 1941 року Бандера фізично не міг керувати ані політичними, ані мілітарними утвореннями націоналістів.
Факти докладніше
10 лютого 1940 року на нараді провідних націоналістів в польському місті Кракові Бандера створив і очолив Революційний Провід ОУН. Він згуртував навколо себе молоде покоління оунівців, яке мало інше бачення стратегії визвольної боротьби, ніж тодішні провідники єдиної ОУН.
На ІІ Великому зборі ОУН у квітні 1941 року організація Бандери остаточно оформилася як окрема під назвою ОУН (революційна). Але в публіцистиці закріпилася назва ОУН(б) від прізвища Бандери на противагу ОУН(м) Андрія Мельника.
Бандера керував революційною ОУН до 5 липня 1941 року, коли його заарештували німці за відмову зректися Акта відновлення Української Держави, проголошеного 30 червня 1940 року.
Провідника вивезли до в’язниці Берліна, і відтоді на українських землях побувати йому вже не судилося. Заарештованого Бандеру тимчасово заступив Микола Лебедь.
З кінця 1942 року Волинський крайовий провід ОУН(б) зініціював створення Української повстанської армії.
Попервах повстанськими загонами командував військовий референт цього проводу Василь Івахів — «Сом», «Сонар». Після його загибелі в бою з німецькими окупантами 13 травня 1943 року посаду Головного командира УПА обійняв крайовий провідник ОУН на Волині Дмитро Клячківський — «Клим Савур».
Із грудня 1943 року і до своєї загибелі 5 березня 1950 року УПА очолював Роман Шухевич — «Тарас Чупринка». Ще 13 травня 1943 року його обрали Головою Бюро Проводу ОУН замість Лебедя. Тож із грудня 1943 року керівництво ОУН і УПА перебувало в руках однієї особи.
Останнім провідником українського визвольного руху став Василь Кук — «Леміш», «Василь Коваль», доки його не заарештували чекісти 23 травня 1954 року.
ОУН(б) і УПА апелювали до популярної в народі особистості Степана Бандери. Вони продовжували вважати його за свого провідника, хоч той був за ґратами. Через це членів ОУН і бійців УПА популярно називали бандерівцями.
Сам же Бандера вийшов на волю з нацистського концтабору Заксенхаузен 27 вересня 1944 року, після чого ще деякий час перебував під наглядом німців.
У лютому 1945 року його заочно обрали членом Бюро Проводу ОУН. Коли в лютому 1946 року постали Закордонні частини ОУН, Бандеру обрали головою їхнього Проводу. На цій посаді він залишався до загибелі від рук радянського агента 15 жовтня 1959 року.
Степан Бандера ніколи не був головнокомандувачем УПА. Він очолював Організацію українських націоналістів (революційну) і Закордонні частини ОУН. Українською повстанською армією командували Василь Івахів, Дмитро Клячківський, Роман Шухевич і Василь Кук. Хоча всі вони були соратниками Бандери й визнавали його авторитет, а сам Бандера залишався символом українського визвольного руху, з-за ґрат нацистських в’язниць та таборів він не міг здійснювати жодного оперативного керівництва ОУН чи УПА.
Ігор Бігун
Про проект “Війна і міф: невідома Друга світова”
Чи дізналися ми всю правду про Другу світову війну за понад 70 років, що минули від її завершення? Багато що з того, що ми знаємо, — насправді міфи, табу та пропаганда, які тягнуться ще з радянських часів.
“Міфи про війну колишню стали зброєю у війні теперішній, – вважає історик Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. – Тому розвінчання цих міфів важливе, щоб зрозуміти, як було насправді, побачити справжнє обличчя однієї з найбільших трагедій у нашій історії”.
Український інститут національної пам’яті з цією метою реалізував просвітницький проект “Війна і міф: невідома Друга світова”. 15 істориків вибрали 50 міфологізованих сюжетів і розвінчують їх, спираючись на довготривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів.
“Війна і міф…” може “розмінувати” кілька десятків міфів про Другу світову війну, що існують у пострадянській колективній пам’яті та були побудовані на фальсифікаціях, маніпуляціях або замовчуванні фактів”, – каже один із авторів проекту історик Олександр Зінченко, радник голови Українського інституту національної пам’яті.
Партнерами проекту “Війна і міф: невідома Друга світова” стали Центр досліджень визвольного руху, Електронний архів визвольного руху, проект “LikБез. Історичний фронт” і Книжковий Клуб “Клуб сімейного дозвілля”.