Отже, література, що має стосунок до Варшавського повстання, переповнена свідченнями, інформацією та документами, які звинувачують у тому злочині також і українців, котрі воювали тоді разом із німцями. Саме через винятково рафіноване варварство та людиновбивство. <…> Насправді немає, мабуть, жодної публікації про Варшавське повстання, де б не було мови про українське варварство під час повстання.
Маріян Калуський, “Udział Ukraińców w zdławieniu Powstania Warszawskiego” («Участь українців у придушенні Варшавського повстання»), kresy.pl, 29 січня 2011 року
Суть міфу
Українські підрозділи у складі німецької армії, зокрема СС, відіграли значну роль у придушенні Варшавського повстання. Участь українців у боротьбі з повстанцями супроводжувалася військовими злочинами.
Факти стисло
Насправді визначну роль у придушенні повстання та злочинах відіграли не українські формування, а підрозділи російських націоналістів та козаків. Саме російських колабораціоністів учасники повстання і пізніші дослідники тенденційно називали «українцями». Серед українських підрозділів, залучених до придушення повстання, був лише один неповний батальйон. Документальних фактів про вчинення ним масових вбивств у Варшаві немає.
Факти докладніше
Варшавське повстання проти німецьких окупантів тривало з 1 серпня до 2 жовтня 1944 року.
Ініціатором виступу став польський еміграційний уряд у Лондоні. Основною бойовою силою повстанців була Армія Крайова (АК). Мета повстання полягала у визволенні столиці ще до приходу Червоної армії.
Однак партизани не розрахували сили. На початку вересня стало зрозуміло, що німецькі каральні підрозділи здатні придушити виступ.
На той час радянські війська впритул наблизилися до Варшави. Зону повстання та 1-й Український фронт розділяла лише річка Вісла. Незважаючи на прохання надати допомогу, підтримка Сталіним варшавських повстанців була мінімальною. Червона армія не перейшла у загальний наступ.
Партизани, що залишилися в живих, змушені були капітулювати перед німцями.
Німецькі підрозділи в деяких районах Варшави вдалися до тактики тотального винищення повстанців, цивільних та міської забудови. У військових злочинах відзначилися есесівські формування, наприклад полк СС «Дірлевангер». Також задіяли підрозділи, які складалися з громадян СРСР на німецькій службі.
У післявоєнних польських публікаціях була поширена думка про велику кількість українців серед німецьких каральних військ. Українців також звинувачували у військових злочинах проти варшав’ян. Стверджувалося навіть, що участь у придушенні повстання брала дивізія СС «Галичина». Насправді, роль українців у боротьбі проти повстанців сильно перебільшена.
Чутки про прибуття до Варшави українських підрозділів СС поширювалися ще напередодні повстання. Польське підпілля стверджувало, ніби українські формування скоюють страшні злочини проти цивільного населення. Упереджене ставлення варшав’ян до українців було зумовлене відомостями про кривавий конфлікт між українцями та поляками на західноукраїнських землях. А з галицьких українців німці створили 14-у дивізію військ СС. Отже, під час повстання мешканці Варшави були схильні скрізь «впізнавати» українців.
У спогадах варшав’яни називали підрозділи колабораціоністів з СРСР переважно «українцями» або «калмиками». Критерієм «ідентифікації» була не належність до відповідних національних формувань, а європейська або азіатська зовнішність вояків.
Насправді переважна більшість так званих «українців» — це були вояки зведеного полку російської 29-ї дивізії СС РОНА та кількох російських козацьких батальйонів. Деякі з них і справді були етнічними українцями, однак асоціювали себе з Росією, а не з Україною.
Для мешканців Варшави «росіяни» переважно асоціювалися з Червоною армією. Поляки намагалися не називати «росіянами» представників формувань колабораціоністів. Тим часом саме есесівці РОНА разом із полком «Дірлевангер» вчинили найбільше військових злочинів у Варшаві. Вони воювали майже від самого початку і до самого завершення повстання.
Якою ж була роль у придушенні повстання українських національних формувань на німецькій службі? Єдиним таким прикладом були дві роти Українського легіону самооборони (УЛС) під командуванням Петра Дяченка. Інша назва цього підрозділу 31-й батальйон СД.
Разом з іншими німецькими підрозділами роти УЛС ліквідовували плацдарм радянських військ на лівому березі Вісли та боролися з АК у прибережних районах Варшави (Черняків і Повісля). Тут солдати УЛС воювали до 23 вересня.
Аналіз свідчень варшав’ян про цей період і місцевість не дають підстав стверджувати, що УЛС вчиняв військові злочини. В усякому разі, «українці» там не згадуються у зв’язку із вбивствами цивільних.
Поширеним міфом у польській історіографії стала участь у придушенні Варшавського повстання дивізії СС «Галичина». Насправді, на момент повстання цієї дивізії не існувало. За кілька днів до вибуху Варшавського повстання, 22 липня 1944 року, її було розгромлено радянськими військами у битві під Бродами. Переважна частина вояків загинули, потрапили в полон або перейшли до УПА. Залишки відступили до Закарпаття. Наказ про нове формування галицької дивізії з’явився щойно 5 вересня. Перші боєздатні підрозділи створили 28 вересня для участі у боротьбі проти Словацького повстання.
Таким чином, жоден із підрозділів дивізії СС «Галичина» не брав і не міг брати участі у придушенні Варшавського повстання. Щоправда, на момент капітуляції Німеччини у складі галицької дивізії могли бути учасники боїв з варшавськими повстанцями. Річ у тому, що 6 березня 1945 року до складу дивізії ввели вояків Українського легіону самооборони. Але ці прикрі факти не змінюють суті: значима участь українців у придушенні Варшавського повстання — міф.
Максим Майоров
Про проект “Війна і міф: невідома Друга світова”
Чи дізналися ми всю правду про Другу світову війну за понад 70 років, що минули від її завершення? Багато що з того, що ми знаємо, — насправді міфи, табу та пропаганда, які тягнуться ще з радянських часів.
“Міфи про війну колишню стали зброєю у війні теперішній, – вважає історик Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. – Тому розвінчання цих міфів важливе, щоб зрозуміти, як було насправді, побачити справжнє обличчя однієї з найбільших трагедій у нашій історії”.
Український інститут національної пам’яті з цією метою реалізував просвітницький проект “Війна і міф: невідома Друга світова”. 15 істориків вибрали 50 міфологізованих сюжетів і розвінчують їх, спираючись на довготривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів.
“Війна і міф…” може “розмінувати” кілька десятків міфів про Другу світову війну, що існують у пострадянській колективній пам’яті та були побудовані на фальсифікаціях, маніпуляціях або замовчуванні фактів”, – каже один із авторів проекту історик Олександр Зінченко, радник голови Українського інституту національної пам’яті.
Партнерами проекту “Війна і міф: невідома Друга світова” стали Центр досліджень визвольного руху, Електронний архів визвольного руху, проект “LikБез. Історичний фронт” і Книжковий Клуб “Клуб сімейного дозвілля”.