У долі Галини Кузьменко сфокусувалася ледь не вся історія України в ХХ столітті. Голодомор, Великий терор, Друга світова війна, боротьба УПА і ув’язнення в ГУЛАзі – усе випало на долю однієї дівчини.
Галина Кузьменко народилася в селі Нова Басань на Чернігівщині в 1922-му. Коли їй було 11 років, померла вся її родина: мати, двоє братів – від Голодомору, а батько загинув за дротами ГУЛАГу.
Дівчинку взяв на виховання дядько, який жив на Донеччині. Там, у Костянтинівці, Галина встигла закінчити школу, але вибухнула німецько-радянська війна. Доля закинула Галину на малу батьківщину – в Чернігівську область, а згодом далі на Захід, у Галичину.
На Івано-Франківщині дівчина приєдналася до підпілля ОУН і отримала псевдонім «Надя». Наступні три роки її життя пов’язані з працею в структурах пропаганди окружного проводу ОУН на території тактичного відтинку № 21 «Гуцульщина» – військово-адміністративної одиниці УПА. Галині Кузьменко довіряли участь у комісії, що приймала присягу новобранців УПА.
Чекісти розшукали «Надю» в околицях Коломиї у 1946 році. Вони захопили дівчину у важкому фізичному стані, хворою на тиф. Галина пройшла тортури МГБ та була засуджена до 15 років воркутинського табору і 5 років позбавлення прав.
По звільненню в 1957 році Галина Кузьменко взяла шлюб із колишнім повстанцем зі Львівщини Ярославом Когутом. У подружжя народився син Василь, який згодом вивчився в Києві на педагога. Чоловік Ярослав рано помер, Галина ж встигла побачити незалежну Україну, за яку боролася й каралася в таборах. На схилі літ колишня підпільниця «Надя» жила в Києві та спочила 2000 року.