Місто російської слави відзначає день народження. Сьогодні ж у місто із Кронштадта прибула Ікона Божої Матері «Благодатне небо». Вона була написана на честь повернення Криму і Севастополя до Росії. Вранці ікона облетіла на вертольоті все місто.
Телеканал «Звезда», повідомлення 14 червня 2015 року
Суть міфу
Оборона Севастополя — найвидатніший приклад героїзму та самопожертви росіян, взірець для наслідування.
Факти коротко
Цей штамп вживається у російському інформаційному просторі, щоб підштовхувати читача до думки, що місто й справді оповите славою і вся ця слава належить виключно «русским». В обох випадках ідеться про серйозне перекручення: по-перше, не такої вже і слави, по-друге, не лише російської.
Факти докладніше
Місто-фортецю Севастополь під час Кримської (Східної) війни 1853—1856 років обороняли протягом 349 днів. Проте англо-французькі війська врешті-решт взяли його штурмом. Під час невдалої оборони росіяни були змушені ще й затопити весь свій флот, а тому немає нічого дивного у появі в публіцистиці різного штибу моральних компенсацій для заспокоєння громадської думки. Серед них велику роль відігравали кліше на кшталт «города русских моряков», що пізніше трансформувалося в «город русской славы».
Нове життя штамп отримав після так само тривалої — 250 днів — і так само невдалої оборони Севастополя від Вермахту 1941—1942 років. Саме тоді цей мовний зворот знову «ожив» і швидко увійшов до ужитку як один із «золотих» радянських міфів про Другу світову війну.
Справді, боротьба севастопольського гарнізону була завзятою і жорстокою: вже від листопада 1941 року місто точили із суходолу, що вимагало від його захисників напруження усіх сил.
Проте у цієї оборони Севастополя був доволі безславний кінець. 30 червня 1942 року німецькі війська здобули Малахов курган, отже зробили захист міста безперспективним.
Солдати не мали можливості для евакуації, вони також не отримали наказу припинити безглузду на той момент боротьбу. В результаті до 20 тисяч бійців загинуло, а решта — потрапила в полон.
3 липня 1942 року Совінформбюро повідомило:
«Севастополь був залишений радянськими військами, але оборона Севастополя увійде в історію Вітчизняної війни Радянського Союзу як одна з найяскравіших її сторінок. Севастопольці збагатили славні бойові традиції народів СРСР. Безмежна мужність, лють у боротьбі з ворогом і самовідданість захисників Севастополя надихають радянських патріотів на подальші героїчні подвиги в боротьбі проти ненависних окупантів».
З другого боку, приписувати всю славу боротьби лише росіянам цілком некоректно.
У складі Червоної армії щонайменше 23% були українцями за походженням. Серед захисників Севастополя їх не могло бути менше. Крім того, кістяк оборони становили підрозділи Окремої приморської армії, що перед тим діяли на півдні України та боронили Одесу. За рахунок місцевих призовників відсоток українців у цій армії був ще вищим, ніж загалом по ЧА.
Таким чином, не менше чверті радянських солдатів у Севастополі були етнічними українцями, і не менше третини — вихідцями з українських земель. Вочевидь, серед оборонців Севастополя були представники багатьох інших національностей. Але їхні подвиги виявилися менш цінними, а слава чомусь — дешевшою.
Сергій Громенко
Про проект “Війна і міф: невідома Друга світова”
Чи дізналися ми всю правду про Другу світову війну за понад 70 років, що минули від її завершення? Багато що з того, що ми знаємо, — насправді міфи, табу та пропаганда, які тягнуться ще з радянських часів.
“Міфи про війну колишню стали зброєю у війні теперішній, – вважає історик Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. – Тому розвінчання цих міфів важливе, щоб зрозуміти, як було насправді, побачити справжнє обличчя однієї з найбільших трагедій у нашій історії”.
Український інститут національної пам’яті з цією метою реалізував просвітницький проект “Війна і міф: невідома Друга світова”. 15 істориків вибрали 50 міфологізованих сюжетів і розвінчують їх, спираючись на довготривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів.
“Війна і міф…” може “розмінувати” кілька десятків міфів про Другу світову війну, що існують у пострадянській колективній пам’яті та були побудовані на фальсифікаціях, маніпуляціях або замовчуванні фактів”, – каже один із авторів проекту історик Олександр Зінченко, радник голови Українського інституту національної пам’яті.
Партнерами проекту “Війна і міф: невідома Друга світова” стали Центр досліджень визвольного руху, Електронний архів визвольного руху, проект “LikБез. Історичний фронт” і Книжковий Клуб “Клуб сімейного дозвілля”.