Друга світова застала Україну розділеною кордонами різних держав і вона на собі відчула суперечливі процеси формування ворожих коаліцій. Хоча війна не давала надії на краще, українці ставали до бою, воювали і вмирали героями. У Європі передвісником глобального конфлікту став збройний опір Карпатської України окупантам навесні 1939-го року. Всього протягом шести років Закарпаття тричі змінювало свою державну належність. Долю його мешканців добре характеризує життєвий шлях Героя Радянського Союзу Степана Вайди.
Степан Вайда народився 17 січня 1922 року в селі Дулово. Нині це Тячівський район Закарпатської області, а тоді населений пункт належав до Чехословаччини. Степан був найстаршим з чотирьох дітей селянина Миколи Вайди, котрий, щоб прогодувати родину, часто їздив на заробітки до Західної Європи, Росії та США. У жовтні 1938 року Прага надала Закарпаттю самоврядування і ця автономія швидко набула українського національного характеру. Кульмінацією самовизначення стало проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1939 року. Це відбулося в умовах падіння чехословацької держави та навислої загрози угорської окупації.
У переддень боїв з угорцями міністр військових справ Карпатської України Степан Клочурак віддав наказ про створення штабу Національної Оборони Карпатської України на чолі з ветераном Армії УНР Сергієм Єфремовим. Серед 11 членів штабу згадується також поручик Степан Вайда. Перед тим він очолював відомство з державної безпеки Карпатської України. Збіг імені та прізвища пізніше дав публіцистам підстави вважати, що йдеться про одну й ту саму особу – Степана Миколайовича Вайду. Насправді, вони не були навіть родичами. Набагато старший поручик Вайда загинув в у березні 1939-го разом з іншими оборонцями краю. Натомість Степан Миколайович на той час навчався у Хустській гімназії. Звичайно, хлопець став свідком нерівної боротьби своїх земляків за свободу.
Восени того ж 1939 року розпочалася Друга світова війна. Місце розгромленої Польщі на півночі – за гірськими перевалами – зайняла Радянська Україна. Багато жителів Закарпаття вірили, що в УРСР їх чекатиме краще життя, ніж під угорською владою. На початку 1940 року Степан нелегально перетнув державний кордон СРСР з наміром стати радянським громадянином. Протягом 1939-1941 років так само вчинили тисячі закарпатців. Однак замість теплого прийому у сталінській державі на них чекав арешт і заслання. Після короткого перебування у станіславській в’язниці Степана Вайду засудили на три роки таборів за порушення кордону. Зі Станіслава його перевели до харківської в’язниці, а звідти до Івдельлагу Свердловської області РРФСР. Більше двох років Вайда працював на лісоповалі.
Після початку німецько-радянської війни у червні 1941 року сталінський режим мав підстави переглянути своє ставлення до колишніх чехословацьких громадян. Відновлення Чехословацької республіки поступово стало однією політичних цілей Антигітлерівської коаліції. На початку 1943 року Степана Вайду звільнили з табору, і разом з багатьма співвітчизниками він прибув на збірний пункт у Бузулук в Оренбурзькій області. Там формувався 1-й чехословацький окремий піхотний батальйон. У червні 1943 року Вайда закінчив Тамбовське танкове училище і в званні чотаря був призначений командиром танку Т-34.
В чехословацьких військових формуваннях СРСР служило багато закарпатських українців. У листопаді 1943-го Вайда брав участь у боях за Київ, у грудні воював під Білою Церквою. Наступний рік розпочався для нього із Корсунь-Шевченківської операції.
У 1945 році Степан Вайда став командиром танкової роти, а пізніше батальйону. З 24 березня 1945 року його 1-ша окрема чехословацька бригада у безперервних боях проривалась через Польщу до Чехословаччини. В одному з таких боїв у районі польського села Творкув 6 квітня 1945 року життя танкіста обірвала куля ворожого снайпера. До перемоги над нацистами він не дожив місяць.
Степан Вайда отримав Героя Радянського Союзу посмертно. Його також відзначили чехословацькими державними нагородами.