1933 рік… Російська родина Чермошенцевих потерпає від голоду на Поволжі. Загинув батько, померло дві сестри. Мати, тітка й 6-річний син тікають в Україну, де завжди харчів було вдосталь. Але вони потрапляють із дощу та під ринву: тоді в Радянській Україні вирував Голодомор. Чермошенцеви вирушають до Криму.
Володимир Чермошенцев – росіянин, що потім з гордістю називатиме себе бандерівцем, – виростав у селі Поштове Бахчисарайського району.
У 1942 році Володю вивезли нацисти на примусові роботи до Німеччини. Та він утік і пішки вирушив додому. Однак у місті Дубно на Волині хлопця знову схоплюють та запроторюють до табору, щоб повторно заслати на каторгу.
На початку 1943-го в’язнів звільняє загін УПА. Відтоді 16-літній Володя, що спершу не знав і слова українською, приєднався до українських націоналістів. Під псевдонімом «Жора» його взяв до себе ординарцем командир сотні Юрій Чуйковський – «Юрко», який діяв на Дубенщині. До обов’язків «Жори» входило виконання доручень командира, чистка зброї, догляд за кіньми, функції зв’язкового тощо.
Цілий наступний рік Вололодимир Чермошенцев служив при «Юркові», який ріс як командир: спершу сотенний, з липня 1943 року – командир Дубенського куреня, далі – інспектор військової округи й знову курінний. З «Юрком» Чермошенцев брав участь у боях проти нацистів, власовців, радянських партизанів і чекістів. 29 квітня 1944 року поблизу села Перекалі Рівненської області «Юрко» загинув у важкому бою з підрозділами 17-ї бригади Внутрішніх військ НКВД. Помирав повстанський командир на руках у свого вірного ординарця «Жори».
Невдовзі й сам Чермошенцев потрапив у полон до чекістів. В НКВД йому ламали ребра, виривали обценьками нігті, вибили декілька зубів… Але юному повстанцеві пощастило втекти: під час «слідчого експерименту» він чкурнув у лісову хащу, поки чекісти обстежували знайдену криївку.
Володимир дістався додому, де жив у матері без документів. Повністю сховатися не вдалося: його заарештувала міліція за ухилення від служби в армії. Відбувши 7 років на лісоповалі у Кіровській області РРФСР, Чермошенцев оселився в Бахчисараї.
Більшу частину свого життя «кримський бандерівець» прожив у ханській столиці. Проте у 2014-му після російської анексії Криму 88-річному дідусеві почали погрожувати розправою бойовики «кримської самооборони», які нібито «захищали» російськомовних від «кривавих бандерівців».
Російському ветерану УПА довелося стати біженцем від тих, хто проголосив себе «захисником росіян». Чермошенцев переїхав до Тернополя. Місцева громада зустріла його як героя.
Бандерівець-росіянин досі лишається вірним ідеям, здобутим у лавах УПА: «Скільки б зловмисники не оббріхували героїчну боротьбу УПА, нехай знають: сонця брудом не вимазати. Вічним пам’ятником воїнам УПА буде незалежна Українська держава».